відчай ангела.

чомусь на перший погляд усім здається, що я тиха, смирна та наївна... напевно саме тому кожному так і хочеться чимось образити, дорікнути та насолити. але тоді я випускаю кігті. жодних бійок, жодних лайок (в житті до такого не опускалась), лише розумна тактика та влучно сказане слово діють краще... чесно кажучи, на викладачів це теж починає діяти, адже зуміти вистояти 40 хвилин біля дошки, коли тебе прогружають, намагають вивести із себе і доказати, що ти нічого не знаєш - і залишитись переможцем зможе не кожен! і це багато про що говорить...

замість того, щоб влаштовувати істерику та показувати свої примхи та капризи, я просто пішла. мовчки. тихо та спокійно. хто ж знає, як в той час страждала, як, здавалось, серце виривалося з грудей, а сльози осідали на ньому і від цього важко дихалось. але ж хто про це знає? ніякої гри на публіку. але ж боляче...досі боляче...дуже боляче!!!!

чому так часто виникає відчуття, що я ніби з іншої планети... прибулець, інопланетянин, який підкоряється іншим законам, живе по особисто своїм правилам. важко часом пояснити деяку логіку моїх вчинків...інтуїція...можливо...голос серця...і таке буває. з усіма можу знайти спільну мову, але важко знайти розуміння. що зі мною???

усіііііх дівчаток, дівчат та жінок вітаю з наступаючим святом 8 березня! нехай весняний настрій буде супроводжувати вас цілий рік. любові, успіхів та жіночого щастя - для цього, насправді, так мало треба...

ваша Анастасійка =)

ви слухаєте, але не чуєте. дуже рідко договорюєте до кінця. вимагаєте всього і одразу. перебиваєте і вважаєте, що завжди праві. не пам*ятаєте важливих деталей та подробиць. любите рубити з плеча. не розумієте найпростіших речей. шукаєте скритий смисл там, де його зовсім немає. не вмієте вловлювати настрій.

... можна довго продовжувати, але чи варто?!

ти міг стати єдиним...на все життя. ти міг заволодіти моєю душею безсмертною. ти міг купатись в моїх променях, а не залишатись у тій буденності. ти міг бути з людиною, яка готова заради тебе на все... але ти обрав морок, ту скупу реальність. ну що ж...то твій вибір! але знай: я не сама. і...я щаслива!!!

я все розумію, друзі потрібні для того, щоб допомогти, розрадити, підказати як вчинити в тій чи іншій ситуації. зі сторони ж краще видно, не заперечую. але:"ти їй цього не кажи", "тільки щоб він цього не знав"... і я живу, мов той партизан, 10 раз думаю перед тим як щось комусь сказати, адже всі факти так тісно переплітаються, що от-от - і бовкнеш щось...хмм...таке відчуття, ніби не залишилось місця для власних думок. чому ж так? яка тому причина?

часом музи не дають спокою,

вночі нашіптують римовану строфу,

буденність не здається вже простою,

в люті морози я описую весну.

пошук істини, немов хвороба,

та необхідність декількох рядків,

їм у вічність вказана дорога -

до сонця, навіть до далеких зір.

вона любить холодний зелений чай та книги із заплутаним сюжетом. частіше за все не може знайти однодумців, але залишається вірною своїм принципам... вона не любить людей, які не мають почуття власної гідності та перш за все цінує особистість, а не сіру масу.

вона сильна, проте боїться себе, вона терпляча, але часом не може прийняти правильність своїх думок.

ну...що поробиш...така я!!! сама собі створюю проблеми, а потім довгими ночами шукаю вихід. але це я!! важко змінити таку непросту натуру з твердим характером. не шукаю легких шляхів, не прагну "вижити" за рахунок інших, тому іноді не приймаю підтримку. не лізу в чуже життя, тому не люблю, коли втручаються в моє.